Громадський діяч Марина Бурмака
30 вересня 2017

Чого хочуть жінки, які ідуть у політику

Чого хочуть жінки, які ідуть у політику

 

У суспільстві все частіше звучить думка, що двадцять перше століття буде жіночим. Бо саме вони зможуть запропонувати цьому світу вірні рішення. Про мотиви жінок, що вирішили обрати політичну кар’єру – Марина БУРМАКА, фахівець з публічної політики і суспільних комунікацій, президент Українського Центру суспільного розвитку. 

 

 

Я думала, чим можу бути корисною людям

 

«З роками отримуєш досвід, і ти не можеш лишатися байдужою, коли бачиш, як закони стають гіршими. Це те, що штовхає тебе йти у політику і починати впливати на неї»,  говорить жінка з Кропивницького, яка балотувалася, але програла.

«Якщо я ходжу тими самими вулицями, в мене такі самі проблеми –  хто, як не я, повинен захищати інтереси таких простих людей, як я?»  вважає жінка із Запоріжжя.

«Я не думала про політичне лідерство. Більше орієнтувалася на те, чим можу бути корисною для людей»  згадує кандидатка з Вінниці.

Бажання зробити громаду кращою, забезпечити ліпші умови життя для майбутніх поколінь, реалізувати конкретний проект – такі основні мотиваційні чинники називають жінки, які вирішили реалізувати себе у політиці. Це наочно показали результати всеукраїнського опитування Національного Демократичного Інституту, інтерв’ю з якого приведені вище.

Те, що жінки у першу чергу думають про розв’язання проблем, а не про посади, підтверджує і дослідження однієї з політичних партій.

Так, на питання: «Чи готові ви зайняти високу посаду у партії, в органах місцевого самоврядування, державної влади?», лише 9% жінок відповіли: «Так, це один з пріоритетів моєї діяльності».  

51 відсоток говорять про посаду лише за умови відповідного навчання і можливостей вирішувати суспільно важливі проблеми.

На питання, якими напрямками жінка хотіла б опікуватися у випадку, якщо у майбутньому її буде обрано до органу влади або підвищено на посаді, респондентки назвали (у порядку спадання) соціальну сферу, освіту, економіку, медицину, культуру, місцеве самоврядування, правову допомогу, екологію та молодіжну політику.

 

Я розуміла, що це все фікція

 

Разом з тим, найбільшими перешкодами для участі у політиці жінки називають надмірну завантаженість домашньою роботою, невпевненість у власних силах і небажання чоловіків допускати жінок до важливих партійних чи державних посад.

А от головним демотиватором все ж таки є непрозорість прийняття рішень у партіях.

«Я знаю партійних лідерів, але я не бачила чітко сформульованих програм або поглядів», це думка львів’янки, яка розглядала можливість, але вирішила не балотуватися.

«Мене зупинила партійна система – коли троє людей ведуть переговори поза спинами депутатів. Багато людей приходять, переслідуючи власні інтереси – хтось робить кар'єру, хтось намагається отримати бюджетні тендери», говорить жінка із Запоріжжя.

«Я розуміла, що це все фікція. Навіть якщо я б виграла як кандидатка, мене б попросили поступитися місцем іншим кандидатам. Оскільки такий механізм вже використовували на минулих виборах»,  ділиться досвідом вінничанка.

Проте, на думку опитуваних жінок, партії могли б отримати більшу довіру, якби надавали їм дієву підтримку в активній політичній діяльності: навчали та висували жінок-лідерок у виборні органи влади; реалізовували соціальні програми, які цікавлять жінок та вирішують їхні проблеми; залучали їх до взаємодії з виборцями; створили належні умови для участі жінок у роботі партії, просували у керівні органи і надавали можливості впливати на прийняття рішень.

 

Марина БУРМАКА для парламентського видання "Грушевського, 5"