Громадський діяч Марина Бурмака
04 травня 2014

"Коли в людини є народ - тоді вона уже людина!"

"Коли в людини є народ - тоді вона уже людина!"

 

Сила будь-кого з нас - в однодумцях, які розуміють і підтримують.

Доля подарувала мені дивовижних людей, які постійно подають приклад:

 

Жити по совісті і працювати для людей

 

Батьківщина для мене - це, в першу чергу, село на Полтавщині, де я народилася і виросла. Як і більшість сільських дітей, мене виховали бабусі - солдатські вдови, що винесли на своїх плечах весь тягар післявоєнних років. Дідусь загинув, визволяючи Київ. Розповіді його друга, що дивом вижив, як їх із дерев"яними палицями кинули у бій при форсуванні Дніпра - найгостріші враження дитинства.

 

Життя усіх предків мого роду було присвячено служінню людям. Моя бабуся Поля працювала у колгоспі на тракторі, її численні нагороди - сімейна реліквія. За її прикладом, мій день починається о 4-ій годині ранку.

Люди, які знають про українське село, чудово розуміють, що в його основі - жити по совісті. "У будь-якій ситуації є можливість лишитися чесною і порядною людиною", - навчали нас.

 

Мати власну гідність і бути патріотом

 

Мої батьки виховали нас із братиком у великій любові до людей і до своєї країни. Мама Ганна Степанівна працювала телефоністкою, а тато Петро Іванович - інженер-електрик. Жили просто, але у злагоді.

 

Вечорами тато нам читав "дорослі" книжки про війну. Ми виросли, свято вірячи, що "ніколи Вкраїна не буде рабою фашистських катів".

 

На радість батькам, ми обоє закінчили школу з відзнаками, маємо вищу освіту і наукові ступені.

 

Жовто-блакитний прапор з’явився у нас вдома ще за 4 роки до проголошення незалежності України. Тоді в суспільстві уже почали відбуватися незалежницькі процеси, Прибалтика і Карабах стали символами військових конфліктів. Ми з братиком вперше самі поїхали на Сорочинський ярмарок. Батьки дали гроші на шкільні дрібниці: зошити, пенали, кеди, ну і на морозиво. А ми все те добро виміняли у циганки на жовто-блакитний прапор. Приїхали додому горді і щасливі.

 

Мама була в шоці, і нам би добре влетіло, але тато нас захистив. Сказав, що діти зробили правильний вибір і він виховав достойних людей.   

 

По-справжньому любити своє землю

 

Знаменитий хлібороб Семен Антонець, голова господарства, де я виросла, часто розповідав про свої враження від полів Німеччини. Всюди весь грунт жовтуватий, глинистий, але раптом - акуратні чорні прямокутнички. Це вивезений вагонами у часи війни український чорнозем. Його високо цінували загарбники, і лише сучасні українці не усвідомлюють цінності власної землі.

 

С. Антонець, Герой України, відомий у всьому світі завдяки екологічному землеробству, обробітку полів без отрут і хімікатів, виступає проти гонитви за імпортними товарами, і за підтримку вітчизняного виробника. "Нам треба щоб не тільки поле було без плуга, а й душа без погонича", - любить говорити він людям.

 

Дбати про свою державу

 

Вперше я приїхала у Київ після закінчення інституту. Сподівалася, знайду роботу, а знайшла себе. Тоді головним моїм багатством був диплом про вищу освіту. Вийшла з 612-го поїзда «Полтава-Київ», купила газету «Авізо», телефонну карточку, і з автомата на вокзалі почала дзвонити, шукати роботу.

 

Перший запис у трудовій - економіст Конструкторського бюро спецтехніки, в якому конструювалася українська срілецька збороя. Завжди з великою вдячністю згадую його директора - Ігоря Алексеєнка, який вважав, що ентузіазм нашої молоді і бажання розбудовувати Україну компенсують відсутність досвіду. Увесь колектив поділяв його фанатичну віру у реальні справи і несприйняття захланної бюрократії.

 

Пам"ятаю напис у кабінеті мого першого керівника: "В Україні повинна бути власна зброя, і тоді з нашою державою будуть рахуватися у світі".

 

 

Усім своїм серцем і вчинками слугувати людям

 

Борис Олійник

 

Кожне спілкування з  Борисом Олійником - все одно, що випити кухлик чистої води з криниці. З нашим геніальним поетом, державним і громадським діячем ми познайомилися у Полтавському земляцтві Києва.

 

Легендарна людина, яка першою у часи СРСР публічно вимагала назвати причини та організаторів голоду у 1933-му році. Борису Олійнику, який представляв нову державу Україну у Раді Європи, після виступів стоячи аплодували усі євро-парламентарі.

 

"Київ знаходиться на перетині всіх шляхів, сюди їдуть люди з усієї України. Ми веземо до столиці все найкраще, що ввібрали від своєї землі. І це найкраще повинне слугувати усій державі", - часто повторює мій видатний земляк усі 14 років нашої спільної громадської і благодійної діяльності у Києві.

 

 

Бути наполегливим, незважаючи на всі перепони

 

Каденюк Щоб мати відповідні теоретичні знання, частину свого часу я присвячую науковій діяльності. Маючи ступінь кандидата політичних наук, під керівництвом професора Миколи Лукашевича працюю над дисертацією на здобуття докторського ступеню. Він вважає, що країна, яка розвиває свою науку - непереможна.

 

Схожої думки дотримується і мій молодший брат Віктор, дослідник ближнього космосу та стартів ракет, наукові праці якого націлені на зміцнення української безпеки у космічній сфері: "Україна - космічна держава, і наш інтелектуальний потенціал дозволяє нам зайняти гідне місце у світі".

 

У цьому впевнений і Леонід Каденюк, наш перший і поки що єдиний космонавт. Коли ми організовуємо його зустрічі зі школярами, сучасних дітей найбільше дивує сила волі, з якою людина 20 років у жорсткому режимі наполегливо готувалася до польоту.

 

"А навіщо Вам це треба було?", - питають діти. "У мене була мрія", - усміхається Каденюк.

 

 

Бути мудрим і далекоглядним

 

Руслана

 

Для мене робота у Громадянському форумі Києва, який очолює перший Президент України Леонід Кравчук - це не лише безцінний досвід громадського впливу на владу. Форум об"єднав людей, небайдужих до долі свого міста, знаних не лише у столиці, а й далеко за межами України.

 

Відомі артисти, керівники потужних підприємств, ректори провідних університетів, прославлені чемпіони -  всі вони пройшли складний шлях і досягли успіху тільки завдяки великій працездатності. Як і Леонід Кравчук, здобувши визнання у професії, Сергій Бубка, Ніна Матвієнко, Руслана Лижичко та інші вражають відкритістю і доступністю до людей, бажанням спільно підносити розвиток нашого Києва.

 

"Життя стає нестерпним без великої мети", - говорить Леонід Макарович. Ну як тут не погодитися?

 

 

Сміливо іти вперед, робити конкретні справи

 

Марина Бурмака Після засідань Громадської ради мені не раз дзвонили посадовці міської адміністрації з погрозами. Хоча, змусити владу працювати в інтересах людей - основне завдання Громадської ради, в якій колеги мене обрали Головою. Разом із письменником Віталієм Капрановим, Головою Київської спілки ветеранів Афганістану Миколою Гончаренком та іншими киянами ми домагаємося від столичних чиновників вирішувати проблеми, на які найбільше скаржаться мешканці.

 

Зокрема, працюємо над підвищенням якості обслуговування пасажирів у громадському транспорті, матеріально-технічним забезпеченням станцій швидкої допомоги, добиваємося регулярної роботи київських бюветів та системного контролю якості води у них тощо.

 

На наше переконання, влада повинна обслуговувати громадян, а не задовольняти інтереси своїх начальників чи політичних партій. Ми хочемо змінити систему, щоб чиновник був не над громадянином, а поруч з людиною і її потребами. Тому протягом усіх місяців Майдану ми підтримували демократичний протестний рух поруч з такими ж сміливими і дієвими патріотами, сповідуючи свободу і людську гідність.

 

Марина Бурмака "Коли в людини є народ - тоді вона уже людина", - писала Ліна Костенко.

 

***

 

Майдан став початком відліку часу змін у державі. Але це тільки перший крок.

 

Попереду у нас складний шлях, сповнений здобутків і перемог.

 

Я вірю в Україну, бо я вірю в людей!

 

                                                                                                                         Марина БУРМАКА